затворник
ЗАТВО́РНИК, ЗАТВІ́РНИК, а, ч., церк. Чернець, що не залишає своєї келії, не спілкується з людьми.
Скільки-то напастей і спокус зазнавали святі затворники від лукавих чортів, перевтілених у багатих вельмож з повними жменями золота (Козл., Ю. Крук, 1957, 396);
// перен. Про людину, що живе самітно, уникаючи спілкування з іншими.
Наче пташка, вчув я крила, Я, затвірник городський (Граб., І, 1959, 193).
Словник української мови (СУМ-11)