затишно

ЗА́ТИ́ШНО.

1. Присл. до за́ти́шний 2-4.

Скромно жив бригадир, але затишно, спокійно (Хижняк, Килимок, 1961, 19);

За молодим жити весело, а за старих затишно (Укр.. присл.., 1955, 122);

Самиця Шукає, де гніздом затишно помоститься І де свою сім’ю безпечно розвести… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 99).

2. у знач. присудк. сл. Безвітряно, тихо.

В’їхали в лісок. Тут було затишно і пахло смолою (Коцюб., І, 1955, 308);

Вітер рівно шумів у верховіттях, а внизу було зовсім затишно (Гончар, II, 1954, 35);

// Про спокійну, приємну обстановку.

В кімнаті, як і завжди, було тепло й затишно (Руд., Остання шабля, 1959, 50);

// перен. Про стан душевного спокою.

Моїй душі, потомленій тривогами останніх днів, стало так спокійно і затишно (Мик., Кадильниця, 1959, 25);

Хороше і затишно робилося їй на серці від цього голосу (Донч., II, 1956, 114).

Значення в інших словниках

1. затишно — за́ти́шно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. затишно — 1》 Присл. до затишний 2-4). 2》 у знач. присудк. сл. Безвітряно, тихо. || Про спокійну, приємну обстановку. || перен. Про стан душевного спокою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. затишно — За́ти́шно, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. затишно — Зати́шно нар. Уютно, укромно; тихо. Захотів пишно! аби затишно. Ном. № 9890.  Словник української мови Грінченка