затишно
ЗА́ТИ́ШНО.
1. Присл. до за́ти́шний 2-4.
Скромно жив бригадир, але затишно, спокійно (Хижняк, Килимок, 1961, 19);
За молодим жити весело, а за старих затишно (Укр.. присл.., 1955, 122);
Самиця Шукає, де гніздом затишно помоститься І де свою сім’ю безпечно розвести… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 99).
2. у знач. присудк. сл. Безвітряно, тихо.
В’їхали в лісок. Тут було затишно і пахло смолою (Коцюб., І, 1955, 308);
Вітер рівно шумів у верховіттях, а внизу було зовсім затишно (Гончар, II, 1954, 35);
// Про спокійну, приємну обстановку.
В кімнаті, як і завжди, було тепло й затишно (Руд., Остання шабля, 1959, 50);
// перен. Про стан душевного спокою.
Моїй душі, потомленій тривогами останніх днів, стало так спокійно і затишно (Мик., Кадильниця, 1959, 25);
Хороше і затишно робилося їй на серці від цього голосу (Донч., II, 1956, 114).
Значення в інших словниках
- затишно — за́ти́шно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- затишно — 1》 Присл. до затишний 2-4). 2》 у знач. присудк. сл. Безвітряно, тихо. || Про спокійну, приємну обстановку. || перен. Про стан душевного спокою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- затишно — За́ти́шно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- затишно — Зати́шно нар. Уютно, укромно; тихо. Захотів пишно! аби затишно. Ном. № 9890. Словник української мови Грінченка