затишний
ЗАТИ́ШНИ́Й, зати́шна́, зати́шне́.
1. Захищений від вітру, течії і т. ін.
В найбільший вітер я все ж можу гуляти за горою в затишному місці (Коцюб., III, 1956, 410);
Плещуть весла, гнуться щогли… Ось і пристань затишна! (Фр., XI, 1952, 236);
Ми виїхали із затишного двору і пірнули в холодні обійми розбурханої стихії (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 120);
// Сповнений тиші, спокою; тихий.
Широкоплесі стави та озера порозлягалися в затишних балках, по низах (Мирний, IV, 1955, 219);
Я приїхав у село, А в селі — сади затишні (С. Ол., Вибр., 1957, 315);
Прокіп постукав у високі двері парадного входу кам’яного будинку на затишній вулиці (Десняк, І, 1955, 422).
2. перен. Спокійний, не бурхливий, не сильний.
В теплому й затишному диханні весни було так багато радості (Коцюб., І, 1955, 306);
Почав накрапати дрібний, уколисуючий, затишний дощик (Донч., III, 1956, 389);
Щось гранично мирне, цивільне, затишне поєднувалось в характері Гречкуна з холодною військовою рішучістю (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 96);
// Який проходить, протікає у спокої; безтурботний.
Багатюща й дивовижна природа довкола, духмяні пахощі південної рослинності — все це заколисувало затишним спочинком (Смолич, І, 1958, 81).
3. Зручний, упорядкований, приємний для перебування в ньому.
Тільки надвечір другого дня вся квартира набрала затишного, обжитого вигляду (Ткач, Плем’я.., 1961, 171);
Сойка стріпнулася в своєму затишному кубельці (Донч., II, 1956, 8);
// Який створює обстановку зручності, приємності.
Юра спокійно лягає, залазить під затишну ковдру і готується мирно заснути (Смолич, II, 1958, 16);
*Образно. Доля прикрила їх своїм затишним крилом (Мирний, II, 1954, 249).
4. рідко. Мало помітний; прихований.
Мушу скінчити одну.. роботу, та, на лихо, не можу знайти затишного куточка, щоб мені не перешкоджали (Коцюб., III, 1956, 9);
У цьому місці починався старий бір.. В затишних глухих кутках мисливці знаходили тут вовчі лігва (Донч., IV, 1957, 207).
Словник української мови (СУМ-11)