затишшя
ЗАТИ́ШШЯ, я, с.
1. Припинення вітру; безвітря.
В природі відчувається прозоре, кришталеве затишшя перед першими осінніми бурями (Донч., VI, 1957, 361);
Настає затишшя перед грозою (Гур., Новели, 1951, 178);
// Тимчасове припинення шуму.
Після короткого затишшя збори знову спалахнули дужим гомоном і гуком (Кучер, Трудна любов, 1960, 487).
2. перен. Припинення на деякий час яких-небудь дій, послаблення розвитку, поширення чогось.
Затишшя на фронті… Дрімають окопи… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 200);
Після великої епідемії азіатського грипу в 1957 році настало деяке затишшя (Наука.., 3, 1959, 32).
Словник української мови (СУМ-11)