заторохтіти
ЗАТОРОХТІ́ТИ, хчу́, хти́ш, док.
1. Почати торохтіти, утворюючи переривчасті звуки.
Намисто заторохтіло, мов горох, розкотившись по долівці (Коцюб., І, 1955, 72);
Десь недалеко заторохтів кулемет (Довж., І, 1958, 135);
// безос.
Раптом здалеку в повітрі загуло, заторохтіло. Літаки!.. (Руд., Остання шабля, 1959, 399);
// у що, чим і по чому. Гучно і ритмічно застукати.
Гайдучина Знов в барабан заторохтів (Фр., X, 1954, 340);
Важкі краплі дощу розмірена і владно заторохтіли по листях соняшників (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 29).
2. перен., розм. Заговорити дуже швидко, скоромовкою.
— Брешуть, папочку! — стрибнувши у світлицю, заторохтіла Оришка. — Не вірте сьому (Мирний, III, 1954, 311);
Побачивши, що Надія уже не спить, Крихточка одразу ж заторохтіла: — Ой, Надійко! З приїздом! (Баш, Надія, 1960, 28).
Словник української мови (СУМ-11)