затікати

ЗАТІКА́ТИ, а́є, недок., ЗАТЕКТИ́, ече́, док.

1. Потрапляти куди-небудь, до чогось, за щось, звичайно в невеликих кількостях (про рідину).

Густе молоко дзвінко дзюрить в дійницю та затікає теплим струмочком аж за рукав (Коцюб., II, 1955, 324);

Болото ліпилося до черевиків, і вода затікала (Томч., Готель.., 1960, 133);

*Образно. Затікає холод Левкові за спину (Стельмах, Хліб.., 1959, 82);

// Наповнюватися чим-небудь рідким.

Очі нічого в темряві не бачили, тільки від напруги сльозою затікали (Ле, Хмельницький, І, 1957, 15);

Буває, що вухо затече вушними виділеннями (Лікар. рослини.., 1958, 42).

2. Просякати, насичуватися вологою, водою; робитися мокрим.

— Лишень здалося би, — каже [Аниця], — острішок поправити, бо завсігди затікає (Март., Тв., 1954, 36);

Це хліб.. Тут… зверху трохи затекло, а то тобі — як порох сухе… (Мирний, II, 1954, 163);

Мокрий до нитки, жандарм по-хазяйськи оглянув карабін, чи не затік де (Кол., Терен.., 1959, 369).

3. Набрякати від порушення кровообігу, втрачаючи чутливість, гнучкість (про руки, ноги).

[Петро:] Що його так стояти зв’язаним — руки затікають (Собко, П’єси, 1958, 17);

Вже затекли у нього ноги, надулись жили на руках… (Сос., І, 1957, 378).

Словник української мови (СУМ-11)