зацвірінькати

ЗАЦВІРІ́НЬКАТИ, аю, аєш і ЗАЦВІРІНЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. Почати цвірінькати, цвірінчати; защебетати (про птахів).

На високому дубі зацвірінькала якась пташка (Н.-Лев., III, 1956, 160);

В лузі, на крислатих вербах заметушилося вороння, в садах зацвірінчали горобці… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 282);

// перен., розм. Почати швидко і дзвінко говорити (звичайно про дітей).

Він рвонувся назустріч бабусі, але її вже вхопили в обійми відразу з півдюжини тонконогих дівчаток, зацвірінькали, замахали руками (Загреб., Спека, 1961, 253);

Зацвірінчав невеличкий хлопчик: — Дядько, пішли за повітку, ось я зараз їх гукну! (Вас., II, 1959, 126).

Значення в інших словниках

1. зацвірінькати — зацвірі́нькати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зацвірінькати — -аю, -аєш і зацвірінчати, -чу, -чиш, док. Почати цвірінькати, цвірінчати; защебетати (про птахів). || перен., розм. Почати швидко і дзвінко говорити (зазвичай про дітей).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зацвірінькати — Зацвірі́нькати, -каю, -каєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. зацвірінькати — Зацвірінькати, -каю, -єш гл. Зачирикать. Горобці прилетять, зацвірінькають. МВ. ІІ. 193.  Словник української мови Грінченка