зачовгати

ЗАЧО́ВГАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. неперех. Почати човгати, робити шурхіт підошвами під час ходіння.

Од тиші у вухах дзвеніла кров. Але враз серед цієї тиші легенько зачовгали чиїсь ноги в їдальні (Трубл., І, 1955, 82);

Нарешті, в кінці коридора зачовгали м’які повстяні капці (Смолич, І, 1958, 167);

// чим. Почати совати яким-небудь предметом по підлозі або по іншій поверхні.

Санітарка знову взялася за швабру і, надолужуючи прогаяну хвилину, ще швидше зачовгала нею (Грим., Незакінч. роман, 1962, 324);

Дядько Тихін сів на лавицю і, безтямно дивлячись перед себе, механічно зачовгав ногою (Речм., Весн. грози, 1961, 13).

2. неперех. Піти, ледве піднімаючи ноги.

Куценький ченчик.. поволі-волі зачовгав своїми прездоровими чоботищами до вхідних дверей (Ільч., Козацьк роду.., 1958, 137).

3. перех. Забруднити, затоптати (підлогу);

// Забруднити, потерти яку-небудь річ, довго або неохайно користуючись нею.

Значення в інших словниках

1. зачовгати — зачо́вгати дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. зачовгати — -аю, -аєш, док., розм. 1》 неперех. Почати човгати, шурхотіти підошвами під час ходіння. || чим. Почати совати яким-небудь предметом по підлозі або по іншій поверхні. 2》 неперех. Піти, ледве піднімаючи ноги. 3》 перех. Забруднити, затоптати (підлогу).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зачовгати — ЗАЧО́ВГАТИ² див. зачо́вгувати.  Словник української мови у 20 томах
4. зачовгати — ЗАБРУДНИ́ТИ (про приміщення, подвір'я, посуд і под. вмістище чи місце — зробити брудним), ЗАПОГА́НИТИ підсил. розм., СПОГА́НИТИ підсил. розм., ЗАПА́КОСТИТИ підсил. розм., ЗАПАСКУ́ДИТИ підсил. розм., ОБПАСКУ́ДИТИ підсил. розм., СПАСКУ́ДИТИ підсил. розм.  Словник синонімів української мови
5. зачовгати — Зачо́вгати, -гаю, -єш гл. Зашаркать (ногами).  Словник української мови Грінченка