заєдно
ЗАЄ́ДНО, присл., діал.
1. Гуртом; разом.
— Що ж, — каже, — або живі будем, або заєдно загинем (Сл. Гр.);
Людський похід вже був недалеко. Вже й чути було гутірку. Люди перебалакувалися, всі гомоніли заєдно (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 177).
2. Постійно; завжди.
— А при виборах голосуй заєдно на [за] нашого мужицького кандидата. Не зрадь громади (Март., Тв., 1954, 178);
— Недобре, хлопче, з тобою! — заговорив старий Воробець до Якима. — Десь у людей по осьмеро [восьмеро] дітей, їсти не мають що, а.. отець-мати мають з них потіху, а я з тебе що? Гризоту заєдно та й гризоту… (Ков., Світ.., 1960. 7).
Словник української мови (СУМ-11)