збочення

ЗБО́ЧЕННЯ, я, с. Відхилення від правильного або певного напрямку в поведінці, діяльності, поглядах.

[Анна:] Коли я що ганебного вчинила? [Командор:] Про щось ганебне й мови буть не може, але для нас і збочення найменше було б ступнем до прірви (Л. Укр., III, 1952, 378);

— Я пізно прочитав Дарвіна і Тімірязєва й допустився тут тисячі помилок і збочень в шуканні істини (Довж., І, 1958, 424);

Франко в цій дружбі виступав як досвідчений старший товариш, який допоміг Махару стати на шлях реалізму, застерігаючи його від збочень до декадентщини (Вітч., 5, 1956, 142);

Справжній критик — то насамперед безстрашний боєць, який веде непримиренну боротьбу проти ворожої ідеології, проти всіляких ідейних збочень і хитань (Літ. Укр., 27.XII 1968, 2).

Значення в інших словниках

1. збочення — збо́чення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. збочення — -я, с. Відхилення від правильного або певного напрямку в поведінці, діяльності, поглядах.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. збочення — збочення відхилення від традиційних, визначених суспільством норм і правил поведінки (зокрема сексуальних)(м, ср, ст): Тим часом Клим не виплекав жадного психічного збочення. На будові він плекав силу (Тарнавський З.)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. збочення — У́ХИЛ (відхід від основної лінії організації), ВІДХИ́ЛЕННЯ, ЗБО́ЧЕННЯ.  Словник синонімів української мови
5. збочення — Збо́чення, -ння; -чення, -чень і -ченнів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)