звання
ЗВАННЯ́, я́, с.
1. Офіційно присвоєна назва, яка означає фах, ступінь кваліфікації у певній галузі або службовий стан.
Колись з торбою ходив із села до міста, а в колгоспі маю я звання тракториста (Укр.. присл.., 1955, 350);
Костомаров мав незабаром дістати професорське звання (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 373);
Весною Василеві присвоїли звання старшого лейтенанта, доручили командувати ротою (Логв., Давні рани, 1961, 59);
// Офіційно присвоєна почесна назва як нагорода за заслуги в галузі якої-небудь діяльності.
За багатолітню шахтарську працю мені присвоєно звання почесного шахтаря (Коз., Вісімсот.., 1953, 19);
Звання Героя Соціалістичної Праці; Звання народного артиста СРСР.
2. Назва, що означає приналежність до якого-небудь колективу, організації.
Член партії повинен.. оберігати партію від проникнення в її ряди людей, негідних високого звання комуніста (Статут КПРС, 1961, 4);
Знайте всі: я — ленінець тепер! І звання ие — не зганьблю ніко́ли! (Нех., Ми живемо.., 1960, 77).
3. заст. Приналежність до якого-небудь соціального стану.
Тисячі роззявлених ротів. Це кричать «славу» захриплі вже гімназисти, студенти, вчителі,.. а також офіцери й відставні люди різного звання (Довж., І, 1958, 44).
◊ Ще й звання́ не було́ (нема́є) кого, чого — не існувало (не існує) кого-, чого-небудь.
[Гільзе:] Готлібе!..Твоя жінка — ще її й звання не було, як я вже квартами свою кров проливав за рідний край (Л. Укр., IV, 1954, 251).
Словник української мови (СУМ-11)