звеселятися
ЗВЕСЕЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗВЕСЕЛИ́ТИСЯ, лю́ся, ли́шся, док.
1. тільки док. Стати веселим; розвеселитися.
А поганий Конецьпольський Дуже звеселився; Зібрав шляхту всю докупи, Та й ну частовати [частувати] (Шевч., І, 1951, 65);
Я послухаю, ставши в сторонці, Звеселюсь, засумую бува. Щира пісне, звивайся до сонця (Шпорта, Вибр., 1958, 89);
// Відчути радість; зрадіти.
— Чую, всі ви звеселились, радістю ж і я живу! (Тич., II, 1957, 293);
Цар з походу повернувся,— Ледве ворога позбувся. Був від того лютий він,— А дізнавсь, що в нього син, Засміявся, звеселився (Перв., Райдуга.., 1960, 89);
// Пожвавішати, збадьоритися.
Натомлена, замучена людина — і та під ласкавим поглядом весняного сонечка звеселилася (Л. Янов., І, 1959, 31);
— Чого ти рипиш? — не витримав-таки й гнівно кинув батько. Але мати на це не розгнівалася, і ніби навіть трохи звеселилася (Епік, Тв., 1958, 389).
2. тільки недок. Весело проводити час, розважатися, веселитися.
Горпина слухає, не спиняє [невістку], бо на те господь і свято дав, щоб люди молилися, а після молитви й звеселялися (Л. Янов., І, 1959, 336);
— Радіти треба всьому дому. Співати й звеселятися, Іване Володимировичу (Довж., І, 1958, 413).
3. тільки 3 ос. Оздоблюватися, прикрашатися.
Коли пагорби й балки зовсім потемніють — все небо звеселиться грайливими вогнями заводів (Рудь, Гомін.., 1959, 104).
Словник української мови (СУМ-11)