звільна
ЗВІ́ЛЬНА, присл. Не поспішаючи, повільно.
Вона йшла звільна, щоб успокоїтись (Коб., І, 1956, 108);
Анатолій звільна повів головою, справа наліво, немов угадував, де сидить Державна комісія (Кучер, Дорога.., 1958, 67);
// Не бурхливо, не сильно, тихо.
Вгорі, над верховіттям дерев, звільна подував легенький вітрець (Кач., Вибр., 1947, 141);
// Поступово, не зразу.
Звільна здобув він собі признання і пошану у селян не лише свого села, але й цілого повіту (Фр., IV, 1950, 317);
Звільна народжувалися звуки нового дня: десь клацнув ланець коло криниці, хтось до когось озвався, прогуркотіла на шляху автомашина (Хлібороб Укр., 1, 1963, 25).
Словник української мови (СУМ-11)