звікувати

ЗВІКУВА́ТИ і рідше ІЗВІКУВА́ТИ, у́ю, у́єш. Док. до вікува́ти.

— От я звікувала в розкоші, заміж пішла по любості, сини в мене, як соколи… та за те ж я й попоплакала найгіркішими слізьми (Вовчок, І, 1955, 63);

Тяжко замислилася Катерина і про своє життя… Так і звікуєш самотньою (Коп., Земля.., 1957, 260).

Вік (життя́) звікува́ти (ізвікува́ти) — прожити все життя.

[Хведір:] Ну, сину, нехай тобі господь допомога у щасті та в добрі вік звікувати!.. (Кроп., III, 1959, 171);

Вік ізвікувати — не в гостях побувати! (Укр.. присл.., 1955, 258);

В ній [хаті] звікував своє життя Василів батько в клопотах та злиднях (Цюпа, Назустріч.., 1958, 15).

Значення в інших словниках

1. звікувати — звікува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. звікувати — і рідше ізвікувати, -ую, -уєш. Док. до вікувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. звікувати — вік вікува́ти / звікува́ти. 1. де. Жити де-небудь усе життя. — Тільки в мене й роду, що був син. А я одна вік свій звікувала у своїй хаті (І. Нечуй-Левицький); — Е-е,— скрипів Галатин,— перебратись не штука. А тільки ж я вік свій тут звікував (Є. Гуцало).  Фразеологічний словник української мови
4. звікувати — ЖИ́ТИ (вести життя в якийсь спосіб), ПРОЖИВА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ зі сл. життя, ВІКУВА́ТИ, ПРОБУВА́ТИ (протягом якогось часу); МА́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., ЖИ́ТИСЯ безос., розм., ПОВО́ДИТИСЯ безос., розм. — Док.  Словник синонімів української мови
5. звікувати — Звікува́ти, -ку́ю, -ку́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. звікувати — Звікува́ти, -ку́ю, -єш гл. Провести жизнь. Звікував я вік мій довгий, та й не бачив того змалку. К. Псал. 89.  Словник української мови Грінченка