звішувати
ЗВІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗВІ́СИТИ, зві́шу, зві́сиш, док., перех. Опускати що-небудь донизу, залишаючи у висячому положенні.
Білокорі берізки звішували до самої землі свої золоті сережки (Збан., Сеспель, 1961, 366);
Чіпка сидів на лаві, ноги звісив (Мирний, І, 1949, 160);
— А ти, байбасе, чого стоїш, руки звісив,— звернувся Бульба до Андрія (Довж., І, 1958, 218);
// Низько нахиляти (голову).
Гнат хмурніє, звішує голову на груди (Вирган, В розп. літа, 1959, 311).
Словник української мови (СУМ-11)