зганьблений
ЗГА́НЬБЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зганьби́ти.
Між нашим народом доволі й таких [пісень], ..де дівчина показується просто одуреною, ошуканою або й насильно зганьбленою (Фр., XVI, 1955, 61);
// У знач. прикм.
Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз, тупо скоряючись долі (Гончар, III, 1959, 451);
Юркове серце стиснулося від болю: принижений, зганьблений, знищений батько… (Багмут, Опов., 1959, 26);
// зга́ньблено, безос. присудк. сл.
Без ніякого доводу його обвинувачено в страшному злочинстві, зганьблено, закинуто в тюрму (Гр., II, 1963, 445).
Словник української мови (СУМ-11)