згубитися
ЗГУБИ́ТИСЯ, згублю́ся, згу́бишся; мн. згу́бляться; док.
1. тільки 3 ос. Зникнути, пропасти невідомо куди через чиюсь неуважність; загубитися.
Ми думали, що каблучка там на вечорницях і згубилась (Барв., Опов.., 1902, 213);
Не можна було зрозуміти, чи він вдає невинуватого, чи справді наказ десь згубився (Довж., І, 1958, 142).
2. Стати або здатися непомітним, дрібним на фоні кого-, чого-небудь.
Станції згубилися в степах (Ю. Янов., І, 1958, 69);
*Образно. Слід її згубився на кривавих дорогах війни (Коз., Гарячі руки, 1960, 109);
// Стати невидимим, зникнути з поля зору.
Розплився її образ, розтанув і згубився в хуртовині (Руд., Остання шабля, 1959, 238);
// Заглушитися чим-небудь (про звуки).
Зараз за цим вибухом гримнув другий, далі третій… й почався страшенний, пекельний гуркіт і гвалт; всі інші згуки згубились у йому (Стар., Облога.., 1961, 52).
3. рідко. Залишитися без кого-небудь, відстати від когось.
— Держіться мене, щоб ви не згубилися, бо тут між бочками без світла можна заблудити,— сказав сторож (Фр., VI, 1951, 161).
Словник української мови (СУМ-11)