згук

ЗГУК, у, діал. Звук.

Почався страшенний, пекельний гуркіт і гвалт; всі інші згуки згубились у йому (Стар., Облога.., 1961, 52);

Спориш не знав, відки й як долітав до нього той згук, що міг значити (Фр., II, 1950, 253);

Які ж у тебе, кримська ніч, згуки! Які пахощі! Які шарудіння! Які шуми! (Вишня, І, 1956, 198);

Бадьористі згуки скрипки та цимбалів долітали до корчми з-за стіни, де хлопці наймали музики дівчатам (Коцюб., І, 1955, 21).

Значення в інших словниках

1. згук — згук іменник чоловічого роду звук діал.  Орфографічний словник української мови
2. згук — -у, діал. Звук.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. згук — Згук, -ку м. Звукъ. КС. 1882. IV. 166.  Словник української мови Грінченка