здалека
ЗДА́ЛЕКА, рідко ІЗДА́ЛЕКА, присл. З далекої відстані, віддалік.
Ох, щось біліє здалека на морі! Вітрила то, чи тільки піна хвиль? (Л. Укр., І, 1951, 415);
У Рябченка були добрі очі: придивившися, пізнав іздалека, що то Зінько (Гр., II, 1963, 387);
В ранковій імлі зблизька і здалека вимальовувались громаддя будинків-велетнів (Ю. Янов., І, 1958, 628);
// З віддаленої місцевості.
Жив у тій хаті Охрім Поліщук із жінкою. Вона була здалека взята (Вовчок, І, 1955, 95);
Ці кілька десятків робітників.. прийшли здалека на чужину заробляти щоденний хліб (Коцюб., І, 1955, 296).
◊ Почина́ти (поча́ти, захо́дити, зайти́) зда́лека — не одразу говорити про суть справи.
— Да, кожного з нас щось жде у житті, —здалека і загадково починає Терентій і цим одразу насторожує допитливі очі Омеляна (Стельмах, Хліб.., 1959, 118).
Словник української мови (СУМ-11)