здиміти

ЗДИ́МІТИ, ію, ієш і діал. ЗДИМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Перетворитися в дим, згоріти.

Слобода, здимівши, дотлівала в пожарищі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 579).

*У порівн. І звідки ті гайдамаки взялися? І куди вони зникли? Зникли, як здиміли! (Вовчок, VI, 1956, 333).

2. перен. Зникнути, щезнути безслідно.

[Бабуся:] Та вони вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли (Л. Укр., II, 1951, 523);

Левко знавіснів од шаленої радості, потім скочив на коня й одразу ж здимів на шляху (Стельмах, Хліб.., 1959, 625).

ЗДИМІ́ТИ див. зди́міти.

Значення в інших словниках

1. здиміти — зди́міти дієслово доконаного виду діал. здимі́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. здиміти — див. зникати; тікати  Словник синонімів Вусика
3. здиміти — I здим`ітидив. здиміти. II зд`иміти-ію, -ієш і діал. здиміти, -ію, -ієш, док. 1》 Перетворитися в дим, згоріти. 2》 перен. Зникнути, щезнути безслідно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. здиміти — (-млю, -миш) док.; мол., жрм. Піти, поїхати кудись; зникнути. А зовсім недавно вивітрився і Жадан, здимів наш невгамовний речник і поводир (Книжник, 2001, № 24); Фуршет. Еліта, ледь пригубивши, здиміла (УС, 2001, ч. 14); Фольксваген уже здимів (Л. Кононович, Феміністка).  Словник жарґонної лексики української мови
5. здиміти — ЗГОРІ́ТИ (знищитися вогнем), СПАЛИ́ТИСЯ, ПРОГОРІ́ТИ, ПЕРЕГОРІ́ТИ, ВИ́ГОРІТИ, СПОПЕЛІ́ТИ, ЗДИ́МІТИ (ЗДИМІ́ТИ) діал. (до кінця, до останку). — Недок.  Словник синонімів української мови
6. здиміти — Зди́міти, -мію, -мієш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. здиміти — Зди́міти, -мію, -єш гл. Обратиться въ дымъ, разсѣяться какъ дымъ. Пропав, як здимів. Ном. № 1871.  Словник української мови Грінченка