здуру
ЗДУ́РУ, присл., розм. Не розібравшись, у чому справа, не розміркувавши добре; з дурного розуму.
Що наробила здуру Щука — Це всякому наука: Чого не тямиш — не берись (Гл., Вибр., 1951, 108);
[Кіндрат Антонович:] А я, здуру, шелесть за рушниками. І вхопив приданого, в обидві жмені вхопив!.. (Кроп., II, 1958, 300);
— Може, думаємо, здуру десь хлопець у біду вшелепався, може, допомогти йому треба… (Гончар, III, 1959, 302).
Словник української мови (СУМ-11)