здібний

ЗДІ́БНИЙ, а, е.

1. Який має природні здібності; обдарований, талановитий.

Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився (Стеф., П, 1953, 22);

[Марія:] Катерина — дуже здібний хірург, її так усі люблять (Корн., II, 1955, 289);

Хлопчик був здібний, але запальний і задиркуватий (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316).

2. з інфін. і до чого. Який може або вміє щось робити, придатний до чогось.

— Та як ви можете вважати мене здібним до такої гидоти? (Хотк., I, 1966, 172);

Тим часом дививсь я по людях, кого б послати з книжкою, і мушу тобі сказати, що не знайшов нікого здібного (Барв., Опов.., 1902, 162).

Значення в інших словниках

1. здібний — зді́бний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. здібний — Обдарований, талановитий, кмітливий, кебетливий, кебетний, р. хисткий; (до чого) дотепний, зугарний; пор. ЗДАТНИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. здібний — [з'д’ібнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
4. здібний — Здібний, здатний, зугарний Чи слова здібний, здатний, зугарний є цілком тотожні, чи між ними є якась значеннєва різниця? Ні, це — не зовсім тотожні слова.  «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
5. здібний — -а, -е. 1》 Який має природні здібності; обдарований, талановитий. 2》 з інфін. і до чого. Який може або вміє щось робити, придатний до чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. здібний — ЗДІ́БНИЙ (який має природні здібності до чогось), ЗДА́ТНИЙ рідше, УДА́ТНИЙ (ВДА́ТНИЙ), ВДА́ЛИЙ, КЕБЕ́ТЛИВИЙ розм., КЕБЕ́ТНИЙ розм., СПОСІ́БНИЙ (СПОСО́БНИЙ) розм., СТЕ́ПНИЙ розм., ЗДА́НИЙ діал., ХИСТКИ́Й діал.  Словник синонімів української мови
7. здібний — Зді́бний, -на, -не дo чого  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. здібний — Здібний, -а, -е Пригодный, годный; способный. К. ХП. 16. Г. Барв. 384. Здібний, як віл до корита. Ном. № 6549. На тобі сукні дуже прибірні, а до роботи не здібні. Чуб. V. 1127.  Словник української мови Грінченка