здібний

ЗДІ́БНИЙ, а, е.

1. Який має природні здібності; обдарований, талановитий.

Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився (Стеф., П, 1953, 22);

[Марія:] Катерина — дуже здібний хірург, її так усі люблять (Корн., II, 1955, 289);

Хлопчик був здібний, але запальний і задиркуватий (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316).

2. з інфін. і до чого. Який може або вміє щось робити, придатний до чогось.

— Та як ви можете вважати мене здібним до такої гидоти? (Хотк., I, 1966, 172);

Тим часом дививсь я по людях, кого б послати з книжкою, і мушу тобі сказати, що не знайшов нікого здібного (Барв., Опов.., 1902, 162).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

здібний — зді́бний прикметник Орфографічний словник української мови
здібний — Обдарований, талановитий, кмітливий, кебетливий, кебетний, р. хисткий; (до чого) дотепний, зугарний; пор. ЗДАТНИЙ. Словник синонімів Караванського
здібний — [з'д’ібнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
здібний — Здібний, здатний, зугарний Чи слова здібний, здатний, зугарний є цілком тотожні, чи між ними є якась значеннєва різниця? Ні, це — не зовсім тотожні слова. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
здібний — -а, -е. 1》 Який має природні здібності; обдарований, талановитий. 2》 з інфін. і до чого. Який може або вміє щось робити, придатний до чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
здібний — ЗДІ́БНИЙ (який має природні здібності до чогось), ЗДА́ТНИЙ рідше, УДА́ТНИЙ (ВДА́ТНИЙ), ВДА́ЛИЙ, КЕБЕ́ТЛИВИЙ розм., КЕБЕ́ТНИЙ розм., СПОСІ́БНИЙ (СПОСО́БНИЙ) розм., СТЕ́ПНИЙ розм., ЗДА́НИЙ діал., ХИСТКИ́Й діал. Словник синонімів української мови
здібний — Зді́бний, -на, -не дo чого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
здібний — Здібний, -а, -е Пригодный, годный; способный. К. ХП. 16. Г. Барв. 384. Здібний, як віл до корита. Ном. № 6549. На тобі сукні дуже прибірні, а до роботи не здібні. Чуб. V. 1127. Словник української мови Грінченка