здібність
ЗДІ́БНІСТЬ, ності, ж.
1. перев. мн. Природний нахил до чого-небудь; обдарування, талант.
Старший син не проявляє ніяких здібностей, мабуть, учитися не зможе (Март., Тв., 1954, 322);
У шкільні роки О. Гаврилюк виявив здібності до малювання, ліплення, різьби, музики і віршування (Іст. укр. літ., II, 1956, 611);
«Вони генії,— думав Вакуленко,— а в мене чи є хоч маленька здібність?» (Ткач, Моряки, 1948, 91).
2. з інфін. Властивість, особливість, що виявляється в умінні робити, здійснювати що-небудь.
Володимир Ілліч мав чудову здібність швидко підмічати все нове (Ком. Укр., 4, 1960, 59);
Вона справді мала якусь особливу здібність угадувати по людях незвичайні настрої (Ле, Її кар’єра, 1947, 6);
Гості і господар, мабуть, уже були певні його здібностей поїсти все (Досв., Вибр., 1959, 265).
Значення в інших словниках
- здібність — (вроджений дар до чогось) здатність (робити щось), хист, розм. кебета. Словник синонімів Полюги
- здібність — зді́бність іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- здібність — див. талант Словник синонімів Вусика
- здібність — [з'д’ібн'іс'т'] -нос'т'і, ор. -н'іс'т'у Орфоепічний словник української мови
- здібність — -ності, ж. 1》 перев. мн. Природний нахил до чого-небудь; обдарування, талант. 2》 з інфін. Властивість, особливість, що виявляється в умінні робити, здійснювати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- здібність — ЗДІ́БНІСТЬ перев. мн. (природні задатки, нахили до якоїсь діяльності, творчості), ХИСТ, ЗДА́ТНІСТЬ розм., КЕБЕ́ТА розм., СПОСІ́БНІСТЬ (СПОСО́БНІСТЬ) розм., КЕ́БА діал., ХИСТЬ діал.; ПОТЕНЦІА́Л книжн., ПОТЕ́НЦІЯ книжн. Словник синонімів української мови
- здібність — Зді́бність, -ности, -ності, -ністю; -ності, -ностей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- здібність — Здібність, -ности ж. Пригодность, годность; способность. Постеріг я в нім тогді велику здібность до поетичного критицізму. К. ХП. 21. Словник української мови Грінченка