здібний

зді́бний

Здібний, здатний, зугарний

Чи слова здібний, здатний, зугарний є цілком тотожні, чи між ними є якась значеннєва різниця? Ні, це — не зовсім тотожні слова. Іменник здібність, який виник від прикметника здібний, означає «наявність природжених задатків якогось таланту, розумових властивостей чи нахил до якогось уміння»: «Софія виявила неабиякі здібності» (А. Шиян). Тому й прикметник здібний указує на наявність у людини певних природжених властивостей: «Здібний, як віл до корита» (М. Номис); «Мая був талановитий, здібний і освічений юнак» (Ю. Смолич).

Іменник здатність, похідний від прикметника здатний, означає «набута властивість чи підхожість людини або речі до чогось»: «Не кожен має здатність так прислужуватись, як він» (із живих уст). Через це й прикметник здатний прикладають до людини, що підо впливом тих або тих умов у житті набула певних властивостей, а не народилася з ними: «Він на таке — не здатний» (із живих уст); «Мені ці халяви — не здатні, бо малі» (Словник Б. Грінченка).

Близьким до здатний є прикметник зугарний: «Я не знаю, чи зугарен він хоч слово ласкаве сказати» (М. Кропивницький); «А ми доженемо. — Зугарнії» (Панас Мирний).

Отож, треба казати: «Ця людина визначається неабиякими математичними здібностями», — а не здатностями, «він може (здатний) таке сказати», — а не здібний.

Джерело: «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. здібний — Зді́бний, -на, -не дo чого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. здібний — Здібний, -а, -е Пригодный, годный; способный. К. ХП. 16. Г. Барв. 384. Здібний, як віл до корита. Ном. № 6549. На тобі сукні дуже прибірні, а до роботи не здібні. Чуб. V. 1127. Словник української мови Грінченка
  3. здібний — Обдарований, талановитий, кмітливий, кебетливий, кебетний, р. хисткий; (до чого) дотепний, зугарний; пор. ЗДАТНИЙ. Словник синонімів Караванського
  4. здібний — [з'д’ібнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. здібний — ЗДІ́БНИЙ (який має природні здібності до чогось), ЗДА́ТНИЙ рідше, УДА́ТНИЙ (ВДА́ТНИЙ), ВДА́ЛИЙ, КЕБЕ́ТЛИВИЙ розм., КЕБЕ́ТНИЙ розм., СПОСІ́БНИЙ (СПОСО́БНИЙ) розм., СТЕ́ПНИЙ розм., ЗДА́НИЙ діал., ХИСТКИ́Й діал. Словник синонімів української мови
  6. здібний — зді́бний прикметник Орфографічний словник української мови
  7. здібний — -а, -е. 1》 Який має природні здібності; обдарований, талановитий. 2》 з інфін. і до чого. Який може або вміє щось робити, придатний до чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. здібний — ЗДІ́БНИЙ, а, е. 1. Який має природні здібності; обдарований, талановитий. Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився (Стеф., П, 1953, 22); [Марія:] Катерина — дуже здібний хірург, її так усі люблять (Корн. Словник української мови в 11 томах