зимно

ЗИ́МНО¹ , розм.

1. Присл. до зи́мний 1, 2, 4, 5.

Вітерок зимно студить, стиха шепоче, журбу в полі розвіває… (Вас., І, 1959, 184);

Райдугою барв розписала осінь канівські схили, постуденіли і потемніли Дніпрові води, зимно дихає хмарне небо без сонця (Гур., Через замети, 1961, 56);

Він підняв брови високо вгору і спитав цілком зимно й спокійно: — Тому?.. (Коб., II, 1956, 35);

Зелена велика жаба сиділа в рясці, зимно шпигувала Ксеню булькатим оком (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 64).

2. у знач. присудк. сл. Про наявність холоду, низької температури повітря.

Було зимно, але не хотілося заходити грітися до машини (Еллан, II, 1958, 28);

Студений вітер подихнув зненацька, і стало зимно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 81).

3. у знач. присудк. сл., кому, рідко в що. Про відчуття холоду ким-небудь.

Дзвоню зубами, бо мені зимно (Коцюб., II, 1955, 268);

Це — Матрьошка. Зимно їй! Десять кофточок на ній (Нех., Ми живемо.., 1960, 22);

Добре хоч, що весна та в ноги не зимно… (Мак., Вибр 1954, 57);

◊ Ні зи́мно, ні те́пло кому — не зачіпає, не зворушує щось кого-небудь.

— Велика невидальщина та ваша теперішня література. Читаєш її, ні тобі зимно ні тепло..! (Фр., III, 1950, 444).

ЗИ́МНО², а, с., діал. Холод.

Перемовилися так із хвилю з хати в сіни і з сіней в хату, поки Савчиха дверей не замкнула, бо зимно йшло (Мак., Вибр., 1954, 106).

Значення в інших словниках

1. зимно — зи́мно 1 присудкове слово незмінювана словникова одиниця розм. зи́мно 2 іменник середнього роду холод діал.  Орфографічний словник української мови
2. зимно — Зи́мно, ім. Холод. З Риму доносять, що мешканців міст обгортає розпука, бо не мають ніякої захорони перед зимном (Б., 1895, 6, 4); Сильні вітри завше приносять зміну верем я, они або розганяють дощові хмари...  Українська літературна мова на Буковині
3. зимно — I розм. 1》 Присл. до зимний 1), 2), 4), 5). 2》 у знач. присудк. сл. Про наявність холоду, низької температури повітря. 3》 у знач. присудк. сл., кому, рідко в що. Про відчуття холоду ким-небудь. II -а, с., діал. Холод.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. зимно — розм. Присл. до зимний – холодний. І зимно як! І зоряно! Плечима жіночими здвигне, чоло підносить... (ЧТ:62).  Словник поетичної мови Василя Стуса
5. зимно — зи́мно холодно (м, ср, ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. зимно — Зимне тепло, як мачушине добро. Як зимовим теплом не нагрієшся, так і від мачухи не дочекаєшся доброти.  Приповідки або українсько-народня філософія
7. зимно — Холод, холодно  Словник застарілих та маловживаних слів
8. зимно — ні га́ряче ні зи́мно кому. Кому-небудь все байдуже, немає зацікавлення в чому-небудь. Кому “ні гаряче ні зимно” від думки про можливість інших, справедливіших або тяжчих форм життя людськості, той краще б не брався до пера...  Фразеологічний словник української мови