злучатися
ЗЛУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗЛУЧИ́ТИСЯ, злучу́ся, злу́чишся, док.
1. рідко. Те саме, що з’є́днуватися 1-4.
Я думав: поруч живуть люди — одні безпомічні, здичілі з темноти, другі — освічені.. — і не злучаються, не єднаються, мовби, бог зна які кордони розлучали їх (Коцюб., І, 1955, 259);
Як потрапили вони [татари] сюди, не помічені козацькою сторожею, в який бік подались і де злучились з своїми? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 341);
Пишалася вліті, на широких отих просторах, що десь аж ген на краю злучалися з голубим небом, найкраща пшениця (Коб., II, 1956, 27);
В його лиці злучилось докупи все, що було луччого і кращого в красі типа українського й польського (Н.-Лев., І, 1956, 132);
Все злучиться в цілість — природа і люди, що є, що минуло, що сталось, що буде (Л. Укр., І, 1951, 287).
2. тільки 3 ос., с. г. Паруватися (про тварин).
Словник української мови (СУМ-11)