злучений

ЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до злучи́ти.

І в гомоні темних дубів Вчувається грізна розмова, З погордою злучений гнів (Дн. Чайка, Тв., 1960, 345).

2. у знач. прикм. Який злучився, з’єднався докупи.

Тупають під такт «молдуваняски» ноги, здіймаються й опускаються злучені руки, мають білі хусточки в руках дівочих… (Коцюб., І, 1955, 232).

Значення в інших словниках

1. злучений — злу́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. злучений — Злу́чений. Дієприкм. від злучити. Із сим злучена й трета характеристична прикмета спілок, а іменно рівноправність всіх членів спілки (Товариш, 1908, 89).  Українська літературна мова на Буковині
3. злучений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до злучити. 2》 у знач. прикм. Який злучився, з'єднався докупи.  Великий тлумачний словник сучасної мови