злучений

злу́чений

-а, -е.

1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до злучити.

2》 у знач. прикм. Який злучився, з'єднався докупи.

Значення в інших словниках

1. злучений — злу́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. злучений — Злу́чений. Дієприкм. від злучити. Із сим злучена й трета характеристична прикмета спілок, а іменно рівноправність всіх членів спілки (Товариш, 1908, 89).  Українська літературна мова на Буковині
3. злучений — ЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до злучи́ти. І в гомоні темних дубів Вчувається грізна розмова, З погордою злучений гнів (Дн. Чайка, Тв., 1960, 345). 2. у знач. прикм. Який злучився, з’єднався докупи.  Словник української мови в 11 томах