змова
ЗМО́ВА, и, ж.
1. Таємна угода для досягнення якої-небудь мети (частіше політичної).
Близько 1567 р. склалась велика боярська змова, але вона була викрита, і учасники її страчені (Іст. СРСР, І, 1956, 136);
Троцькісти і бухарінці разом з «лівими» есерами готували контрреволюційну змову проти Радянського уряду (Біогр. Леніна, 1955, 195).
2. Взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії.
Всі міщани були в змові, і ніхто: ані міністри, ані урядники, ані слуги — ніхто не хотів цареві оповісти всієї правди (Фр., IV, 1950, 139);
Вони після школи, замість того, щоб іти додому, без змови завертали подніпрові кручі і там.. блукали понад Дніпром, уголос мріючи… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 23);
*Образно. Межи небом і землею якась таємна змова (Коцюб., І, 1955, 179).
Словник української мови (СУМ-11)