змовляти

ЗМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗМО́ВИТИ, влю, виш; мн. змо́влять; док., перех.

1. також без додатка, заст. Справляти заручини.

Свати почали в хату навертатись. Старі дякують за ласку, частують, а дочки не змовляють: — Ще нехай погуляє, то буде чим дівування згадати (Вовчок, І, 1955, 21);

В Мелашки, коли слухала Рудиків, одно на мислі: «Як змовляють, то сто коней дають, а як змовлять, то чортма і одного!» (Кос., Новели, 1962, 148);

Може зараз і змовили за хорошого чоловіка, за багатого одинця (Барв., Опов.., 1902, 59).

2. тільки док., розм. Промовити, сказати.

Жінка моя стала серед двору та й закам’яніла,— ні рухнутися, ні слово змовити, Та й сам я не знаю, куди трапив (Ю. Янов., І, 1954, 33).

3. також без додатка, розм., етн. Те саме, що замовля́ти 2.

А ксьондзові грошей жаль, — Давай їі [бідну] вчити.. «Лучче,— каже,— ти навчись Бабити, змовляти. То й на себе, на дітей Будеш гроші мати!» (Рудан., Співомовки.., 1957, 25).

Значення в інших словниках

1. змовляти — змовля́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. змовляти — -яю, -яєш, недок., змовити, -влю, -виш; мн. змовлять; док., перех. 1》 також без додатка, заст.Справляти заручини. 2》 тільки док., розм. Промовити, сказати. 3》 також без додатка, розм., етн. Те саме, що замовляти 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. змовляти — ЗАМОВЛЯ́ТИ етн. (за народними віруваннями — виліковувати хвороби, заліковувати рани за допомогою замовляння, чаклування), ПРИМОВЛЯ́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДШІ́ПТУВАТИ, ВИШІ́ПТУВАТИ, ЗМОВЛЯ́ТИ заст. — Док.  Словник синонімів української мови
4. змовляти — Змовля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. змо́вити, -влю, -виш, гл. 1) Говорить, проговорить, промолвить. І риба річ премудру твою змовить. К. Іов. 26. Змов мені одно словечко. Г. Барв. 72. 2) Сговаривать, сговорить. Мене змовили за багатого одинця. Г. Барв. 475.  Словник української мови Грінченка