змовник
ЗМО́ВНИК, а, ч. Співучасник змови.
[Воронін:] Пригадайте, які події сталися недавно. Лише яких-небудь три місяці тому викрита зграя небезпечних змовників (Лев., Нові п’єси, 1956, 25);
Завданням революціонерів Ткачов вважав насильницьке захоплення влади невеликою групою змовників, яка потім згори проведе революційні заходи і таким чином облагодіє народ (Іст. СРСР, II, 1957, 242);
*У порівн. Вони йшли близько одне біля одного, наче змовники, і про щось таємниче розмовляли (Гур., Новели, 1951, 174).
Словник української мови (СУМ-11)