змолоду
ЗМО́ЛОДУ, рідко ІЗМО́ЛОДУ, присл. З молодих років, з молодого віку.
Сього чоловіка всі поважали змолоду. Як парубкував, поведе чорними бровами — дівчата сохнуть і дуріють; а тепер, як пристарівся, моргне сивим усом — громада й примічає… (Вовчок, І, 1955, 72);
[Явдоха:] Отут ще єсть два непосидька… Ну, та тим не диво, вони привикли волочитись ще змолоду: то на лінії, то в Таврії, то на Дону щоліта… (К.-Карий, II, 1960, 107);
// У молоді роки; замолоду.
Я таки співуча змолоду була! (Барв., Опов.., 1902, 42);
Давно колись, ще змолоду, пробувала [Клавда] піднести голову і стати на прю з чорними силами (Вільде, Сестри.., 1958, 453);
— Бережи, брат, честь ізмолоду, — Кажуть люди (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 103).
Словник української мови (СУМ-11)