змірковувати

ЗМІРКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ЗМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і без додатка.

1. Додумуватися, догадуватися, розмірковуючи над чимось.

В першу хвилину Оля ладна втекти, але миттю змірковує, що такий вчинок був би нерозсудливим і некорисним для неї (Вільде, Сестри.., 1958, 531);

Русевич зміркував, що криком нічого Каргатові не доведеш (Шовк., Інженери, 1956, 185);

// Думати, міркувати над чим-небудь, обдумувати щось.

Молодець ходив по бережку. Він не швидко йшов — змірковував (Перв., Слов. балади, 1946, 42);

[Бекер:] Ми вже добре зміркували справу: раз, два, три, та вже й в будинку (Л. Укр., IV, 1954, 254);

Комісар спитав тихо: — Добре зміркував, не злякався? (Ю. Янов., І, 1954, 55).

2. тільки док., діал. Зрозуміти.

— І чого ж він так ненавидить мене? — Хто його зміркує? (Фр., VII, 1954, 72);

— Звідки вітер? — допитувався Остап. Але й це нелегко було зміркувати. В плавнях було тихо, як у лісі (Коцюб., І, 1955, 359).

Значення в інших словниках

1. змірковувати — змірко́вувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. змірковувати — -ую, -уєш, недок., рідко, зміркувати, -ую, -уєш, док., перех. і без додатка. 1》 Додумуватися, догадуватися, розмірковуючи над чимось. || Думати, міркувати над чим-небудь, обдумувати щось. 2》 тільки док., діал. Зрозуміти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. змірковувати — ДОДУ́МАТИСЯ до чого (розмірковуючи, зробити певні висновки), ЗМІРКУВА́ТИ що, ДОМІРКУВА́ТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ що, ПРИДУ́МАТИ що, ДОДУ́МАТИ що, ДІЙТИ́ чого, до чого, ДОБРА́ТИ (ДІБРА́ТИ) чого, розм., ПРИХИТРИ́ТИСЯ з інфін., розм.  Словник синонімів української мови