знаття

ЗНАТТЯ́, я́, с., рідко. Те само, що знання́.

Я вже трохи знаю граматику, а для перекладів практичного знаття не треба (Л. Укр., V, 1956, 22);

Не завагався [Славко] натякнути на нешлюбне походження її чоловіка, хоч повинен був догадатися, що це знаття для нього зовсім не потрібне (Март., Тв., 1954, 264);

— Весна має бути рання,— гоноровито відповідали панські попихачі, начеб вони самі приганяли нагайками теплу годину.— Звідки ж це знаття? — Ікра щуки підказує: вже набубнявіла на мальок! Це вам кожний рибалка скаже (Стельмах, І, 1962, 186).

Коли́ б (якби́, щоб і т. ін.) знаття́ — коли б (якби, щоб і т. ін.) знати.

Коли б знаття, де упаду — то б соломки підослав (Номис, 1864, № 1744);

Щоб знаття, що в кума пиття, то б і діти забрав! (Укр.. присл.., 1955, 227);

Ну, якби мені хоч знаття, де ти пробуваєш, то б хоч не так журився (Мик., II, 1957, 256).

Значення в інших словниках

1. знаття — знаття́ іменник середнього роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. знаття — -я, с., рідко. Те саме, що знання. Коли б (якби, щоб і т. ін.) знаття — коли б (якби, щоб і т. ін.) знати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. знаття — знаття́ : ◊ якби́ знаття́, що в ку́ма пиття́ → кум  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. знаття — Знаття́, -ття́, -ттю́, -ття́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. знаття — Знаття́, -тя́ с. Знаніе. Бува там, у громаді, якесь знаття потайне, що прочуває непевну правду доразу. МВ. (О. 1862. І. 96). коли б, як би знаття́. Если бы было извѣстно. Як би знаття, що в кума пиття, то б і дітей забрав. Ном. № 5407.  Словник української мови Грінченка