Словник української мови в 11 томах

зникати

ЗНИКА́ТИ і рідше ІЗНИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗНИ́КНУТИ і рідше ІЗНИ́КНУТИ і розм. ЗНИ́КТИ і рідше ІЗНИ́КТИ, кну, кнеш; мин. ч. зни́кнув, рідше ізни́кнув і зник, рідше ізни́к, ла, ло; док.

1. Переставати існувати, бути в наявності.

Горіли городи, зникали цілі села (Л. Укр., І, 1951, 279);

О, прийде запевне той день, Що гніт і неволя, і кров — Все зникне навіки, й тоді Подужа святая любов (Гр., І, 1963, 87);

При комунізмі не буде класів, зникнуть соціально-економічні і культурно-побутові відмінності між містом і селом (Програма КПРС, 1961, 55);

// Розріджуючись, розсіюватися, розходитися (про імлу, туман, дим і т. ін.).

Сиза імла зникала; зіходило сонечко (Вовчок, І, 1955, 295);

Туман під лісом заколихався дужче, заклуботався й почав розходитись, бліднути й зникати (Гр., II, 1963, 438);

Клубочок диму, вдарений вітром, відразу ж зник (Тют., Вир, 1964, 74);

// Минати, кінчатися (про час).

День зникав. Над лисими горбами Хортиці ще полум’яніли, повільно згасаючи, червоні язики далекої пожежі (Коцюба, Нові береги, 1959, 267);

Я іду і думаю: як швидко, непомітно зникли десять літ! (Забіла, Поезії, 1963, 62);

// Забуватися (про думки, здогади, слова і т. ін.).

Недобрі здогади, що по дорозі на Кінську вулицю проймали Нелю, ..почали поволі зникати (Вільде, Сестри.., 1958, 362);

Неначе потьмарилося все в голові, зникли всі німецькі слова — Тамара ніяк не може пригадати, як називається рахівниця (Хижняк, Тамара, 1959, 66);

// Переставати виявлятися, відчуватися (про стан, почуття людини).

Напруженість у взаєминах хлопця та дівчини поволі зникала (Головко, II, 1957, 512);

В смерк радість потихеньку зникала (Смолич, II, 1958, 13);

Він скинув окуляри.. І дивно — разом з окулярами зникла з обличчя суворість (Тют., Вир, 1964, 101);

Клацнули затвори, і разом з цим звуком Сергій відчув, як зникло хвилювання (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34);

Пекучий біль ізник (Забіла, У.. світ, 1960, 140);

// Вмирати, гинути.

Бути пораненим, оглушеним, скаліченим — це він уявляв собі, бо вже цього скуштував, а зникнути зовсім, не існувати — цього, був певний, статися не могло (Гончар, III, 1959, 151);

Вмер наш Івушка-пічник, Тихо жив і тихо зник… (Мал., Серце.., 1959, 140).

◊ Зника́ти (зни́кнути) з свідо́мості (па́м’яті і т. ін.) забуватися цілком, повністю.

Написане зникає з моєї свідомості завдяки певного роду розумової економії (Еллан, II, 1958, 190);

— Про що ми розмовляли? Здається, про дружбу.. І про чистоту. Потім прогулянка перед кіно. Далі все зникає з пам’яті (Ю. Янов., II, 1958, 75);

Зника́ти (зни́кнути) з (із, зо) сві́ту див. світ;

Як (мов) ми́льна ба́нька зни́кнути див. ба́нька².

2. Заходячи, заїжджаючи і т. ін. за щось, закриваючись чим-небудь, ховаючись десь, серед чогось, ставати невидимим, непомітним.

Інколи над берегом Прута проскакував вершник і зникав за крутим поворотом річки (Коцюб., І, 1955, 352);

Обоз був великий. Його хвіст зникав далеко в сніжній долині, а попереду мчали вершники (Довж., І, 1958, 151);

Море прощально змахнуло блакитно-сірим крилом, зникло за степовим простором (Збан., Сеспель, 1961, 152);

Пташки знялися високо-високо і зникли за хмарами (Ів., Опов., 1949, 228);

// Поглинаючись чим-небудь або змішуючись із чимось, ставати нечутним, невиразним (перев. про звуки).

В вулицях, в деревах — плетиві густому — зникає гомін (Гонч., Вибр., 1959, 344);

Крик знеможений чаїний Зникне в клекоті орлів (Рильський, І, 1960, 300).

◊ Зника́ти (зни́кнути) з оче́й див. о́ко.

3. також звідки. Непомітно залишати яке-небудь місце, іти звідкись.

Панна передає лист дівчинці, та швидко зникає (Вас., III, 1960, 353);

Часом уночі Зникав кудись, зігнувшись, Валентин (Рильський, Мости, 1948, 104);

Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (Тулуб, Людолови, І, 1957, 50);

Навіть не попрощавшись з розгубленою Ніною Олександрівною, Ходжаєв зник з лікарняного подвір’я (А.-Дав., За ширмою, 1963, 244);

Вони підійшли до заводу, Мишко десь ізник (Мик., II, 1957, 95).

◊ Зни́кнути з горизо́нту див. горизо́нт.

4. Губитися, пропадати невідомо куди.

У моєї господині та й сталася шкода: десь поросята зникають (Барв., Опов.., 1902, 243);

Бицик з торжеством подав хлопцям лист. Це був той самий лист, який зник укупі з картузом діда Галактіона (Донч., VI, 1957, 59).

◊ Зни́кнути бе́з ві́сті див. вість.

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. зникати — (переставати існувати) щезати, пропадати, (про істоту) гинути, (про різні явища) вивітрюватися, танути, висихати, розчинятися// щезати з очей, мокре місце залишати.  Словник синонімів Полюги
  2. зникати — зника́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
  3. зникати — Щезати, пропадати, ф. ізслизати, о. випаровуватися, вивітрюватися, губитися, тонути в тумані, обертатися в нішо, падати в безодню, іти на пропасть <�прахом, під шум>, зникати, як сніг навесні, зп.  Словник синонімів Караванського
  4. зникати — Зникнути, безвіститися, викоренюватися, вигибати, вимирати, вищезати, відвогніти, відмирати, гаснути, гигнути, гинути, загибати, занепадати, запропадати, запропадатися, запроторюватися, збезвіщуватися, згайновуватися, згасати, здиміти, здимніти...  Словник синонімів Вусика
  5. зникати — і рідше ізникати, -аю, -аєш, недок., зникнути і рідше ізникнути і розм. зникти і рідше ізникти, -кну, -кнеш; мин. ч. зникнув, рідше ізникнув, -нула, -нуло і зник, рідше ізник, -ла, -ло; док. 1》 Переставати існувати, бути в наявності.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. зникати — іти́ (зника́ти) / піти́ (зни́кнути, відійти́) в непа́м’ять. Забуватися, не згадуватися. (Співець:) Ісаії пророцтво не справдилось,— мир не настав, Месія не з’явився, пісні його нехай ідуть в непам’ять, нехай не дражнять нас...  Фразеологічний словник української мови
  7. зникати — ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності), ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯ розм., ЧЕ́ЗНУТИ розм., ЗБУВА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
  8. зникати — Зника́ти, -ка́ю, -ка́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)