зовсім
ЗОВСІМ, присл.
1. Цілком, повністю.
Зовсім козак, та чуб не так (Номис, 1864, № 797);
Обутий в драні постоли, Із дір онучі волочились, Зовсім, хоть вижми, помочились (Іван Котляревський, I, 1952, 130);
Качковська пішла спати, зовсім заспокоєна про долю своєї небоги (Леся Українка, III, 1952, 646);
Ще було зовсім темно, коли вони вибралися за Троянівку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 9);
// Дуже, занадто.
Про життя своє я міг би написати або дуже багато, або зовсім мало (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 232);
Ант пройшов зовсім близько від барлога ведмедя (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 14).
Зовсім не — підсилене заперечення.
Зачав мій Шпак пісні виводить, — Так ні — зовсім не те виходить: Хоч вельми-дуже запищить, Хоч не до прикладу хавчить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 42);
— Не подобаєтеся ви мені сьогодні, пане сотнику. Зовсім не подобаєтесь, — пильно глянув на нього підполковник (Михайло Стельмах, II, 1962, 62);
Не зовсім — уживається на означення неповної міри чого-небудь.
Добре ж, коли парубок не розсердиться, та ще удруге стане ляси підпускати, так ще не зовсім біда (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 37);
Вутанька, есе більше насторожуючись, прислухалася до їхніх розмов, до їхніх умовлянь. Якісь натяки, якісь не зовсім зрозумілі докори (Олесь Гончар, II, 1959, 179).
2. Остаточно, до останку, до кінця.
— Оце мені лишенько! — думаю я. — Розламають зовсім двері (Нечуй-Левицький, III, 1956, 254);
Зовсім утих вітер (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 212);
// Назавжди.
Міщанка, дивлячись, ще так довго нема її наймички, думала, чи не покинула вона була зовсім її, чи не пішла у село (Панас Мирний, I, 1954, 66);
Батько встав із-за верстата. Спитав, чи надовго він додому. — А зовсім уже. Одслужив своє, фронтів немає. Дома тепер буду (Андрій Головко, II, 1957, 21).
Словник української мови (СУМ-11)