зовсім

ЗОВСІМ, присл.

1. Цілком, повністю.

Зовсім козак, та чуб не так (Номис, 1864, № 797);

Обутий в драні постоли, Із дір онучі волочились, Зовсім, хоть вижми, помочились (Іван Котляревський, I, 1952, 130);

Качковська пішла спати, зовсім заспокоєна про долю своєї небоги (Леся Українка, III, 1952, 646);

Ще було зовсім темно, коли вони вибралися за Троянівку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 9);

// Дуже, занадто.

Про життя своє я міг би написати або дуже багато, або зовсім мало (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 232);

Ант пройшов зовсім близько від барлога ведмедя (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 14).

Зовсім не — підсилене заперечення.

Зачав мій Шпак пісні виводить, — Так ні — зовсім не те виходить: Хоч вельми-дуже запищить, Хоч не до прикладу хавчить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 42);

— Не подобаєтеся ви мені сьогодні, пане сотнику. Зовсім не подобаєтесь, — пильно глянув на нього підполковник (Михайло Стельмах, II, 1962, 62);

Не зовсім — уживається на означення неповної міри чого-небудь.

Добре ж, коли парубок не розсердиться, та ще удруге стане ляси підпускати, так ще не зовсім біда (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 37);

Вутанька, есе більше насторожуючись, прислухалася до їхніх розмов, до їхніх умовлянь. Якісь натяки, якісь не зовсім зрозумілі докори (Олесь Гончар, II, 1959, 179).

2. Остаточно, до останку, до кінця.

— Оце мені лишенько! — думаю я. — Розламають зовсім двері (Нечуй-Левицький, III, 1956, 254);

Зовсім утих вітер (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 212);

// Назавжди.

Міщанка, дивлячись, ще так довго нема її наймички, думала, чи не покинула вона була зовсім її, чи не пішла у село (Панас Мирний, I, 1954, 66);

Батько встав із-за верстата. Спитав, чи надовго він додому. — А зовсім уже. Одслужив своє, фронтів немає. Дома тепер буду (Андрій Головко, II, 1957, 21).