зовучий
ЗОВУ́ЧИЙ, а, е, поет., рідко. Стос. до зову.
— За віру, молодці! За віру і народ! — пролунав зовучий поклик (Кач., II, 1958, 440);
— Натура його [моря] зрадлива, зовуча й сувора (Ю. Янов., II, 1958, 41).
Словник української мови (СУМ-11)ЗОВУ́ЧИЙ, а, е, поет., рідко. Стос. до зову.
— За віру, молодці! За віру і народ! — пролунав зовучий поклик (Кач., II, 1958, 440);
— Натура його [моря] зрадлива, зовуча й сувора (Ю. Янов., II, 1958, 41).
Словник української мови (СУМ-11)