зрадник
ЗРА́ДНИК, а, ч. Той, хто зраджує (у 1 — 3 знач.).
[Комонник:] Я зрадників державних не шкодую (Л. Укр., II, 1951, 527);
В той час, коли народ самовіддано й завзято боровся за визволення батьківщини, великі феодали часто ставали зрадниками і переходили на сторону ворогів (Іст. СРСР, І, 1956, 24);
[Катря:] Чув, що торік одна дівка принесла своєму зрадникові дитину в церкву, як той став з другою, щоб вінець прийняти?.. (Кроп., II, 1958, 380);
Ліквідатори — зрадники марксизму і зрадники демократії (Ленін, 19, 1950, 135).
Словник української мови (СУМ-11)