зрив
ЗРИВ, у, ч.
1. Дія за знач. зрива́ти 5, 6 і зрива́тися 2, 6.
Подія із зривом зборів була така несподівана і така прикра, що кожний із них почував свою провину і ніхто не зважувався заговорити з головою сільради (Епік, Тв., 1958, 103);
[Оксана (перемагаючи хвилювання):] Виключити з партії Гайдая за розкол комітету, за зрив партійної дисципліни, яка мусить бути зараз залізною (Корн., І, 1955, 62);
Він думав про будівництво, про аварії й несподівані ускладнення, про цьогорічний план, що стояв під загрозою цілковитого зриву (Коцюба, Нові береги, 1959, 182);
Зрив нарізки.
2. Невдача, провал у здійсненні якоїсь справи, задуму.
Їй було байдуже, що однокласники так вражені зривом Марійки, хвилюються, хочуть їй допомогти (Донч., V, 1957, 492);
Навіть найвища майстерність не врятує художника від зривів і невдач, якщо його творчість позбавлена багатства змісту, яскраво вираженої ідеї (Мист., 1, 1966, 5).
Словник української мови (СУМ-11)