зубило
ЗУБИ́ЛО, а, с. Ручний ударний інструмент, признач. для рубання металу або обробки каменю.
Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (Бойч., Молодість, 1949, 24);
Обрубники з усієї сили оббивали деталі пневматичними зубилами (Ю. Янов., І, 1954, 286).
Словник української мови (СУМ-11)