зубожіти

ЗУБО́ЖІТИ, ію, ієш, док.

1. Стати вбогим; збідніти.

— Зубожіли [брат і його сім’я] так, що часом і хліба позичають (Вовчок, І, 1955, 18);

[Вустя:] Як зубожіли ми,— всі від нас відцуралися: то було і двері не зачиняються, а тепер і на вулиці обминають… (Стар., Вибр., 1959, 264);

— Два роки тому налетіла на нас сарана. Зубожів аул (Тулуб, Людолови, І, 1957, 391).

2. перен. Стати менш змістовним, неглибоким, духовно збідненим.

Анатоль внутрішньо зубожів (Кач., II, 1958, 374);

Ідеологічна боротьба — це не війна, а форма боротьби, яка найбільш гідна людини,— це боротьба думок, умів. Заперечувати проти неї може тільки той, хто ідейно зубожів, хто неспроможний висунути принципи, за якими могли б піти маси (Ком. Укр., 9, 1963, 15).

Значення в інших словниках

1. зубожіти — зубо́жіти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зубожіти — док., збідніти, озлидніти, скапцаніти, пошитися у злидні, впасти в розор, зійти на жебри <�пси>, сил. піти з торбами.  Словник синонімів Караванського
3. зубожіти — -ію, -ієш, док. 1》 Стати вбогим; збідніти. 2》 перен. Стати менш змістовним, неглибоким, духовно збідненим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. зубожіти — Зубо́жіти, -жію, -жієш, -жіє  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. зубожіти — Зубо́жіти, -жію, -єш гл. Обѣднѣть. І чи я ж сьогодня всиротіла? Чи се тепер тільки зубожіла. МВ. ІІ. 105.  Словник української мови Грінченка