зужитий

ЗУЖИ́ТИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зужи́ти.

Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (Фр., XVI, 1955, 58).

2. у знач. прикм. Використаний повністю, до кінця; який довго був у вжитку; старий.

Згадав [Картічеллі] перестороги своєї компанії, що пароплав надто зужитий і не годиться в далеку подорож (Ірчан, II, 1958, 324);

Лука мав дощаний рундук, завішаний старим іржавим залізом, покаліченими примусами, вилками, кухликами та замками. Він скуповував цей зужитий хатній непотріб, лагодив його, мастив гасом і продавав з прибутком (Мик., II, 1957, 320);

// Який утратив виразність внаслідок частого повторення; банальний, утертий (про слово, вираз, художній засіб і т. ін.).

Зужитий епітет.

Значення в інших словниках

1. зужитий — зужи́тий дієприкметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. зужитий — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до зужити. 2》 у знач. прикм.Використаний повністю, до кінця; який довго був у вжитку; старий. || Який утратив виразність унаслідок частого повторення; банальний, затертий (про слово, вираз, художній засіб і т. ін.). Зужитий епітет.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зужитий — зужи́тий використаний (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. зужитий — БАНА́ЛЬНИЙ (який утратив виразність, набрид через часте повторення), ЗАЯЛО́ЖЕНИЙ, СТЕ́РТИЙ, УТЕ́РТИЙ, ЗУЖИ́ТИЙ рідше, ЗУЖИТКО́ВАНИЙ рідше. Кілька звичайних банальних слів один одному після ділового привітання, і заговорив Безрукий (О.  Словник синонімів української мови
5. зужитий — Зужи́тий, -та, -те  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)