зять

ЗЯТЬ, я, ч.

1. Чоловік дочки.

До своєї дочки Горпуші прийняв [Сучок] собі у прийми зятя (Гр., II, 1963, 313);

Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п’яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчати (Н.-Лев., II, 1956, 258);

До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 180).

2. Сестрин чоловік.

Сьогодні одібрав од сестри і зятя листи (Мирний, V, 1955, 338);

Жив [Прокіп] у сестри та зятя (Головко, І, 1957, 201).

3. Чоловік зовиці.

Значення в інших словниках

1. зять — зять іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. зять — [з'ат'] -т'а, ор. -теим, м. (на) -теив'і/-т'у, мн. -т'і, -т'іў два з'ат'і  Орфоепічний словник української мови
3. зять — -я, ч. 1》 Чоловік дочки. 2》 Сестрин чоловік. 3》 Чоловік зовиці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. зять — Зять любить взять, а шурин очі жмурить та не хоче дать. Зять хоче мати якомога більше приданого, а шуринові це не подобається, бо й сам хоче побільше скористати. Зять любить взять, тесть любить честь.  Приповідки або українсько-народня філософія
5. зять — Зять, зя́тя, зя́теві, зя́тем, зя́тю! зяті́, -ті́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. зять — Зять, -тя м. Зять. Хвали, мати, того зятя, що я полюбила. Мет. 72. ум. зя́тенько, зя́течок. Я ж тобі, зятеньку, рідная свість. Грин. III. 485.  Словник української мови Грінченка