зять
ЗЯТЬ, я, ч.
1. Чоловік дочки.
До своєї дочки Горпуші прийняв [Сучок] собі у прийми зятя (Гр., II, 1963, 313);
Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п’яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчати (Н.-Лев., II, 1956, 258);
До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 180).
2. Сестрин чоловік.
Сьогодні одібрав од сестри і зятя листи (Мирний, V, 1955, 338);
Жив [Прокіп] у сестри та зятя (Головко, І, 1957, 201).
3. Чоловік зовиці.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зять — зять іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- зять — [з'ат'] -т'а, ор. -теим, м. (на) -теив'і/-т'у, мн. -т'і, -т'іў два з'ат'і Орфоепічний словник української мови
- зять — -я, ч. 1》 Чоловік дочки. 2》 Сестрин чоловік. 3》 Чоловік зовиці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зять — Зять любить взять, а шурин очі жмурить та не хоче дать. Зять хоче мати якомога більше приданого, а шуринові це не подобається, бо й сам хоче побільше скористати. Зять любить взять, тесть любить честь. Приповідки або українсько-народня філософія
- зять — Зять, зя́тя, зя́теві, зя́тем, зя́тю! зяті́, -ті́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- зять — Зять, -тя м. Зять. Хвали, мати, того зятя, що я полюбила. Мет. 72. ум. зя́тенько, зя́течок. Я ж тобі, зятеньку, рідная свість. Грин. III. 485. Словник української мови Грінченка