зяяти
ЗЯ́ЯТИ, зя́є, недок. Бути широко відкритим, виявляючи всю свою глибину (про отвір, яму, провалля і т. ін.).
В розбитих селах чорніли обвуглені хати, зяяли вибиті вікна (Панч, О. Пархом., 1939, 155);
Довкола густо зяяли свіжі й старі вирви од снарядів і бомб (Кучер, Голод, 1961, 442);
Обережно скинули з неї [дівчини] шинель. Розпороли важкий від крові рукав гімнастерки. Нижче ліктя зяяла широка рана, як видно, від розривної кулі (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 62);
// чим. Мати глибокі отвори, великі дірки і т. ін.
Залишений противником укріплений район ..зяяв мертвими дірками амбразур (Гончар, І, 1954, 382).
Словник української мови (СУМ-11)