зім’яти
ЗІМ’Я́ТИ, мну́, мне́ш, док., перех.
1. Необережно поводячись із чимось, торкаючись чого-небудь, зробити нерівним, пом’ятим.
Приміряла [внучка віночок] ще раз і стала казати: «Уже й занесіть ви… я ж можу зім’яти!» (С. Ол., Вибр., 1959, 154);
// Скуйовдити (волосся).
Губернатор подумав трохи, зім’яв собі чуб.. і каже: — Так, ваша правда (Кв.-Осн., II, 1956, 289);
// Зібгати, зіжмакати що-небудь жужмом.
Арсен зім’яв телеграму й жбурнув у кошик (Дмит., Розлука, 1957, 108);
// Дуже пошкодити ударами, поштовхами; побити, попсувати.
Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім’яти її (Трубл., Шхуна.., 1940, 278);
// безос.
— Ох, як же тобі тіло зім’яло та покалічило..,— перековтуючи жаль, подумав Тимко і прикрив братові простирадлом ноги (Тют., Вир, 1964, 349);
// Покрити складками, зморшками (обличчя).
2. Пригнути, притоптати до землі (рослини).
Таня ступала обережно, боячись зім’яти квітки (Бойч., Молодість, 1949, 206);
// розм. Збити кого-небудь з ніг, притиснути до землі, придавити.
Тут [на ярмарку], якщо загавишся, то зімнуть тебе вмить, перейдуть, затопчуть (Гончар, І, 1959, 45).
3. Швидким натиском порушити бойовий порядок, розладнати чиї-небудь ряди.
Користуючись раптовістю нападу, гітлерівці хотіли одним ударом танкових з’єднань зім’яти наші прикордонні пости, прорватися в глиб країни (Цюпа, Назустріч.., 1958, 183);
// Перемогти кого-небудь, зламати опір.
Вперед пішли солдати і зім’яли Ворожу силу (Рильський, II, 1960, 326).
4. перен. Морально принизити кого-небудь, зменшити вияв якихось почуттів і т. ін.
Але що варто було оцьому дідуганові прилюдно осоромити мірошника, зім’яти його гордість (Стельмах, І, 1962, 148);
Радощі ці трохи зім’яв, порушив чорнобородий, з величезними, як сливи, очима кочегар Волков (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 79).
5. Давлячи, стискуючи, мнучи, очистити що-небудь від чогось.
— Ставай, Микито, . .конопель зімни, біжи, Микито, на город, зілля нарви… (Вас., І, 1959, 276).
Словник української мови (СУМ-11)