зітхання

ЗІТХА́ННЯ, я, с. Посилені, глибокі вдих і видих (звичайно під впливом якихось почуттів).

У кухні щось застугоніло, і Власов, затаюючи зітхання, почав дослухатись (Мирний, IV, 1955, 133);

Гомін ширше розтікається над галявою. Зітхання і сльози перемішуються з словами утіхи і надії (Стельмах, І, 1962, 30);

*Образно. Поважно пливли, м’яко бухаючи, соковиті зітхання чутливої міді (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 395);

*У порівн. По верхів’ях лісових дерев ходив якийсь таємний шепіт, мов зітхання (Фр., І, 1955, 254).

◊ До оста́ннього зітха́ння — до смерті.

Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (Сос., II, 1958, 135).

Значення в інших словниках

1. зітхання — зітха́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. зітхання — [з'ітхан':а] -н':а, р. мн. -ан'  Орфоепічний словник української мови
3. зітхання — -я, с. Посилені, глибокі вдих і видих (зазвичай під впливом якихось почуттів).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. зітхання — до оста́ннього по́диху (зітха́ння). До кінця життя, до смерті. — Він до останнього подиху зберіг вірність присязі, вірність прапорові, вірність своїй Батьківщині,— говорив гвардії майор (О. Гончар); Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать.  Фразеологічний словник української мови
5. зітхання — ЗІТХА́ННЯ (посилені, глибокі вдих і видих — перев. під впливом якихось почуттів), ПО́ДИХ рідше, ВІ́ДДИХ рідко. Це зітхання виявило, що їй було зовсім не однаково (І. Нечуй-Левицький); Радісний подих пронісся в юрбі (А. Головко); Віддих полегшення вирвався з уст Горленкових (З. Тулуб).  Словник синонімів української мови
6. зітхання — Зітха́ння, -ня с. Вздохъ. Не хлібом я, зітханнями годуюсь. К. Іов. 9.  Словник української мови Грінченка